Знайомтесь: юна поетеса нашої школи 

учениця 8 класу 

 Хобоша Тетяна

    

 

                             Три віночки

    Віночок перший:

Моя Україна

        Наболіле

Україна,  Батьківщина…

Сильна, ніжна, незборима.

Не зламається вона –

Марні зусилля ворога!

Не стане на коліна,

Вона ж одна, єдина.

Країна вишивки, пісень

Бореться а сході день у день.

Україна – це народ,

У нього безліч нагород.

Не здамось тій Росії клятій!

Ходять люди у білих халатах,

борються за стук сердець,

Завдяки їм вижив не один боєць.

Там «кіборги» аеропорт боронять,

А матері дітей хоронять.

                            Герої наші вистоять війну,                                                                       

Врятують Україну від вогню!  

                                                                                                                                            

                                                      

***

Згадаймо, люди, всі Шевченка,

 Як  він писав вірші свої,

Плекав любов до України

Далеко десь у засланні.

Як закликав не йти війною,

Не йти війною на сім’ю.

А Україна і Росія

Мають праматінку одну!

Не хочу я, щоб йшла Росія

З шаленим «градом» та гарматами

На рідну неньку Україну,

За яку Тарас сидів за гратами!

Шановний пане президенте

«Великої Росії»,

Ви стали, як Іуда, нечестивим,

Запеклим ворогом Ісуса і Марії.

Згадаймо, люди, всі Шевченка,

Як він писав вірші свої.

Як закликав «…не йти на брата»,

А хтось не чув слова оці…

Шевченко

Шевченко - це велична доля,

Це краса й до поезії любов.

Шевченко – це розумне слово,

Яке ніхто не поборов.

Шевченкові вірші – це воля і простір,

Це щастя й добро.

Шевченкові вірші – це сила і мужність,

Які  переможуть у світі цім зло.

Шевченкова мова – звертання до всіх.

Вона розбудить надію в усіх.

Шевченкова мова – це вічна промова,

Яка не минає нікого.

Шевченків малюнок – картина у серці.

Це трепіт і радість в душі.

Шевченків малюнок – це мрія у сні.

Так хочеться, щоб вони здійснилися всі.

То ж пам’ятайте усі

Шевченкову мову

І не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом!

Афганістан

Афганістан – страшна війна.

Двадцять п’ять літ тому закінчилась вона.

Та рани тих відважних хлопчаків

Болять, болітимуть споконвіків.

А спогад цей не піде він ніколи.

Страшна картина в очах стоїть відтоді.

Стоїть вона в ту мить,

Коли солдат, помираючи, говорить:

«Свою країну бережіть!»

Коли бідна мати плаче там біля могили,

Своє життя й душманів проклинає,

Коли думка чиясь нечистий папірець писала,

Коли рука Генсека його підписала,

Коли пішли у бій прості хлоп’ята,

Котрі не вміли тримати автомата.

А мушка, а приціл, а де курок –

Вони це знали – більш нічого.

Побачили назустріч хлопчика малого.

Думали, всього  то це дитина,

А все ж таки людина,

Людина має більше гріхів:

Душман малий усіх їх перебив.

Як чорнії тюльпани в небі час від часу летіли

І перевозили в цинкових трунах мертвії тіла,

Як поранені кричали, як плакали і помирали.

Як, доживаючи останнії хвилини,

Сміливий хлопець писав листа до милої дівчини.

Дочекається вона його, та не живим, а мертвим

В цинковій труні закрили.

Так, це все було – багато хлопців

В Афгані полягло.

Прошу Я Бога: «До Царства небесного

Прийми усіх, що в горах полягли.

Не дай у пеклі їм згоріти,

А у раю навіки душу залишити».

Хай пам’ятає увесь світ

Цих хлопчаків і юний їх політ.

Хай прославляє вся земля!

Прославляю їх і я!

Віночок другий

Сім'я 

 

Сім’я

В мене є моя сім’я: мама, тато і ще я.

Ми сімейка невеличка.

Дуже гарна є в нас звичка:

Помагати людям всім

І творить добро без слів.

Розкажи мені, тату…

Тату, тату, усміхнись!

І до мене пригорнись.

Розкажи мені, як справи?

Не ловитиму я гави,

Буду слухати уважно,

Та не буде мені страшно.

Залюбки я поцілую

Тата в ніжную щоку

І пригорнусь до сердечка…

Тату, таточку рідненький!

Матусенька-квітка

Матусю дорогенька,

Квітка ти миленька!

Ніколи не в’янь,

А завжди розквітай.

Усмішка твоя мила,

Надія моя щира.

Квітко – ти квітни завжди

І здоров’я своє бережи!

Жоржини – дружині

Жоржини, жоржини

Знов несу я для дружини.

Палкої, милої,

Зі мною щасливої.

І солодко поцілую

У щоку її,

Коханую дружину мою.

Подарую

Подарую мамі я ромашку

Щоб була ти вільна, як та пташка.

Подарую ще дзвіночок,

Хочу завжди чути мамин голосочок.

Дам я їй іще волошку,

Щоб перепочила вона трошки.

І в додачу мак червоний,

Просто так, задля любові!

Дідусеві

…Дідусю, чи не болить у вас нога?

Скажіть, війна страшна була?

Дідусю, чому це вас обрали?

Ви ж таку сім’ю велику мали.

Дідусю, знаю, це не чесно,

Що я випитую усе.

Дідусю, ви ж ішли туди із честю,

А прийшли калікою – от і все.

Дідусю, знаю, в полоні ви були.

В 41 багато туди солдатиків взяли.

Дідусю, усі святі за вас Христа молили.

Фашисти багатьох вас відпустили.

Дідусю – молодець великий!

Мінер під Полтавою ти був.

Дідусю, підірвав місток і танк фашистський.

Знаю, ти нічого не забув.

І був в відкритому бою.

На зустріч смерті ви ішли.

В Карпатах залишив і ніженьку свою.

Добре, що живим тебе знайшли.

Дідусю, дякую за все.

За те, що повернулися живим.

Дідусю, я вас так люблю,

Світлу пам’ять в серці бережу!

Віночок третій:

Пори року 

Весна прийшла

Лісові квіти знову вилазять з-під снігу.

І пахощі линуть аж до села.

Розквітло все навколо – бо вже весна прийшла!

Відігнала вона люту зиму в далекі краї

А сама переможно у світ цей ввійшла.

Прилетіли птахи з теплого краю,

Співають, радіють без меж.

Весна довгождана, жаданна завітала до нас!

                                                                 Тепле літо 

Наступило літо. Птахи співають.

А в саду ранні плоди дозрівають.

Сунички червоні голівки схилили,

Кавунчики ранні на баштані дозріли.

Зозуленька з парку до нас прилетіла

І на стареньку яблуньку сіла.

Радіють птахи, радіє природа,

                                                                           Що тепле літо весну давно побороло.

Осінь

Осінь, осінь,

Дівчина золотокоса.

Розсипала скрізь листя.

Воно сухе і ще й таке барвисте

Кружляє понад річкою

І омивається водичкою.

Кізонька скакає,

Листочки підбирає,

У віночок заплітає

Та в мішечок обережно складає.

Буде зимою хрумкать завзято

І радо осінь прославляти.

Таємниця ночі

Настала ніч. Лягла на став.

Місяць вийшов, засіяв.

Покотилася доріжка золотава,

Річка стала, як та пава.

Місяць повний усміхнувся

І до зірки пригорнувся.

Розпустила вона коси,

Місяцю помила ноги босі,

Встала і зайшла за хмару.

Тоді її не стало.

Самотній місяць розсипав роси,

Пішов за обрій відпочить,

Яскраве сонце розбудить.

Осінь у Лаврі

Ось і осінь прилетіла,

Та у Лавру залетіла.

Як у храм вона летіла,

Всі листочки пожовтіли.

Як зайшла вона в дзвіницю,

Люди почали молиться.

Як у церкву завітала,

Осінь на коліна впала.

Ох і плакала, молила,

Богородицю просила:

«О Маріє, Діво,

Ти зроби для людей диво:

Наділи усіх врожаєм,

Бо і Ти, і я це знаєм,

Що нема у них нічого,

Вони бідні, вірять в Бога.»

Осінь встала, поклонилась

І тихенько віддалилась.

Як ішла вона дворами,

Поклонилась пред церквами.

Тут присіла, помахнула

Й в небо пташкою пурхнула.

Як летіла над садами,

Всі листочки обпадали.

Купола над хмарами блищали,

Голуби на них сідали.

Як летіла через річку,
Враз посохла вся травичка.

Полетіла через поле,

Через луги і моря.

«Прощавай, святая Лавро,

Ще колись повернусь я!» -

Осінь крикнула, злетіла,

І далеко полетіла…

Зима

Зима, зима дуже лютою була.

Замітала все довкола,

В переметах всі дороги.

Не проїхати, не пройти.

Де ж це наші трактори?

Не прочистять нам дороги

Без грошової допомоги.

І не підуть діти в школу,

Й не добратись людям до району.

У заторах траса Київ-Чоп,

Кореспондент в снігу по лоб.

Фури знову всі стоять

В десятикілометровий ряд.

Оце сюрприз природи!

І безсилі тут народи.

Не в силі ми у світі щось змінити,

Треба в Бога ласку заслужити.

А синоптик прогнозує
Знову сніг і бурі, бурі.

Коли усе оце розтане

І весна скоріш настане,

Коли будуть птахи й квіти

Та все живе весні радіти.

Мрія

Коли вже сонце

Загляне у моє віконце,

Коли не буде примхливої погоди

І сонечко всміхнеться в чисті води,

Розквітнуть сади білим цвітом,

І дозріють плоди теплим літом,

Буду в садочку сунички збирати

І на веселих канікулах відпочивати