МОВНО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР ОДНОГО

ФРАЗЕОЛОГІЗМУ(БАБИНЕ ЛІТО)

РЯСНІЄ ОСІННЄ ЗОЛОТО

   Прикрашений по-осінньому актовий зал школи, жовтаво-червонясті гірлянди бабинолітнього листу. Літературна газета, картини... У залі — семи-, дев'ятикласники, на сцені — два -ведучих і десять декламаторів.

1-й ведучий. В. Сухомлинський писав: «Важко знайти щоб передати безмежне багатство відтінків барв листя сонячні дні «бабиного літа», особливо в сонячні ранки дощової або росяної ночі, коли прозоре повітря немовби розкриває нові відтінки  осіннього забарвлення  лісу, саду, лугу».

2-й ведучий. Після першої осінньої непогоди воно при-як втіха — теплі, тихі синьо-жовті дні, біла павутина на борозні, денні роси в тіні і літня сухість на сонці, води, що світлими... Два-три погожі тижні у вересні — жовтні, дарує природа середнім широтам.

(На притишеному фоні п'єси П. І. Чайковського «Жовтень» циклу «Пори року» звучать поетичні рядки):                                                                             

Есть в осени первоначальной                                                    

Короткая, но дивная пора —                                                                                                 Весь день стоит как бьі хрустальный,                                                                              И лучезарны вечера...                                                Где бодрый серп гулял и падал колос,                                                                      Теперь уж пусто все — простор везде,—                                                  Лишь паутины тонкий волос                                                                 Блестит на праздной борозде.

1-й ведучий. Такою побачив цю пору російський поет Ф. Тютчев. А більше ніж через сто років журналіст і природолюб В. Пєсков, ніби відгукуючись на тютчевський шедевр, продовжував:

2-й учень. «...Усе в цей час уже готове до руху в зимову даль. Але все нібито присіло перед далекою дорогою —- зібратися з думками, тихо посумувати... Пахне нелітнім димком, дражливою водною травою, дубовим листом.»                                                                                                                               2-й ведучий. Що ж воно — бабине літо? Яке воно? Дещо ми вже чули. А ось іще.

3-й учень. Бабине літо — погожа осінь, підосінь, як ото павутина літає, кажуть у народі.

4-й учень. У Франка — «остатні теплі осінні дні, а також павутнна, що тоді стелиться по полю і літає в повітрі.                                                                                                        1-й ведучий. Чому ж бабине, а не дідове?! Чому літо, а не зима? По-різному пояснюють.

5-й учень. Перше пояснення— «астрономічне». Сузір'я : слов'яни називають Баби. Його добре видно на зоряному і саме в час бабиного літа. Отже — бабине

літо.                                                                                                                                  6-й учень. А ось промовляє погода: це пора, коли на осінньому сонці ще можуть погрітися баби. У народі ще й зараз почуємо: літом і баба сердиться на піч.                                                                                                                                   7-й учень. Твердять також, що літо восени повертається так, як до літніх жінок –другамолодість.                                                                                                            2-й ведучий. Мабуть, найвиразніше сформулював «па­вутинну» версію бабиного літа І. Уразов у книжці «Чому ми так зримо»: «У нерухомому тихому повітрі пливуть довгі сиві нитки — павутинки, ніби жіноче «бабине волосся». Звідси і назва — бабине літо. Пройдеш тихим гаєм — лице лоскоче срібляста

 павутина, що пристала».                                                                                    1-й ведучий. Поет Михайло Ткач побачив у волоконцях павути посланців літа, якими воно й ловить «осені теплу годину».

(На фоні притишеної пісні П. І. Чайковського «Осінь» декламується поезія):

Бабине літо

Літо бабине, прядене сонцем,   

                       Поснувалося лугом в долину,                          

Літо кожним своїм волоконцем              

          Ловить осені теплу годину.                   

                 Батько косить вже бабине літо,                     

                 Мати дома розчісує коси...                         

                   Відболіло, що мало боліти,                          

                         Що цвіло — полягло у покоси.                                   

                    І не думалось їй, і не снилось,                       

             Що така вже засива теперка.                    

                Мабуть, дуже давно не дивилась                 

                  У неділю на себе в люстерко.                     

              Батько в лузі приліг на хвилину                 

                        Горілиць, небеса переміряв...                             

                   На вечірній зорі сірим клином                    

                 Журавлі пролітали у вирій.                     

                 Віджурилися сумно в зеніті,                 

                  Стало тихо, мов так і потрібно,               

                            І здалося: одна в цілім світі                           

Павутинка потенькує срібно

Звучить українська народна пісня «Гаю, гаю, зелен розмаю»                                               2-й  учень. А ось як в устах дитини звучить вислів бабине літо. Звернімося знову до Василя Пєскова :«В електричці ми говорили... про бабине літо.

— А що це — «бабине літо» ? — запитав раптом хлопчик, що сидів і  з охапкою кленового листя на колінах у бабусі.— літо», так?

Явно задоволена поясненням гарної погоди, бабуся зітхнула, звертаючись до сусідки:

— Літо було й немає. Все як у сні: весна — осінь, весна — осінь... Як електричка, життя промайнуло...»

1-й ведучий. І все ж таки — чому бабине літо?

3-й учень. Найбільш переконливо, очевидно, господарське тлумачення. Здавна місяці називали за господарськими заняттями. Були не лише звичні для нас січень (від сікти дерева), серпень (від серп), а й білень (білити полотно), сінокіс і навіть ... бабине літо. Так раніше називали вересень.

4-й учень. «— А зовуть також сей місяць бабське літо,— писав у минулому столітті Я. Головацький,— для того, що баби [жінки] свої роботи порають: коноплі тіпають, полотна добілюють, дещо в городах викопують».

5-й учень. Ось як писав про цей період поет Василь Юхимович.

(Притишено звучить фонограма української народної пісні «Ой на горі та й женці жнуть», а на її фоні — поезія В. Юхимовича):

Не сльотою-стужею

Осінь в край вторгалася —

Над рікою Ушею

Сонячно всміхалася.

І тоді й суперниці

Тижнів три не лаються,—

Лементують терниці,

Скрізь перекликаються.

І лягає прядиво

На тини повісмами...

Прядиво-нарядиво,

Все від тебе візьмемо!

...Сиплють, сиплють терниці

Січкою-кострицею.

Вам за труд, майстерниці,

Льон віддасть сторицею.

В'ється він над осами,

Лине над хустинами,

Під ногами босими

Пада павутинами...

Щастя, в праці надбане,

З лихом розминалося.

Звідси літо бабине,

Звідси починалося.

 2-й ведучий.Згадаймо ще Малишкового Прометея:

І ти Смоленщини поля

           Згадав обкошені. Рілля          

        Біліє в бабинім тім літі,                                                                

Немов по всім широкім світі 

                     Полотна білі простеля.                                                         

1-й ведучий.Бабине літо— пора  зажури й умиротворення.

2-й учень. Тонка печаль, як літо бабине,

                       Бува обплута серце мамине,

                          А тиха осінь — її тужливиця

   В вікно вечірнє до неї дивиться. (П. Засенко.)                                 3-й  учень. Літом бабиним позолочена,

    Тихне яблуня під вікном.

    Натомилася, плодоносила,

                       А тепер забавляється сном. (М. Нагнибіда.)

2-й ведучий. Здається, народжується й нове значення у сполуці бабине літо — похилий вік людини, коли волосся припадає морозом сивого павутиння. Ось як в Івана Цюпи, у «Дзвонах янтарного літа».

4-й учень. «Вона могла б ще зазнати щастя материнства. адже не прийшла до неї осіння пора, хоча вже скоро й вересень, а до бабиного літа ще далеко».                                                                                                                5-й  учень. Або в Дмитра Павличка в поезії «Зрілість»:

                    Як бабиного літа срібні ниті,

Думки пливуть і світять оддалік,

Вливаються в їх лагідний потік

Душею, ніби поблиском блакиті.

Де ж пристрасті мої несамовиті?

Де молодий вогонь, що серце пік?

                    Невже запорошився, наче тік,

Майдан мого життя в лискучім плитті?

(Після цього звучить пісня «Осіннє золото»—муз. І. Шамо, слова Д. Луценка):

Багряний лист

В гаях кружля,

Шумлять отави молодо,

Чого ж, чого вдягла земля

Рясне осіннє золото?..

Втрача в гаю

Верба густа

Листки зеленорунисті,

А я гублю

Ясні літа

Своєї юності.

Літа на зиму повернули

                     Пливуть в осінній хмурості.

А я люблю,

А я люблю,

Люблю, як в юності.

6-й учень. Бабине літо! Мовою синоптиків — це «стійкий антициклон, регулярний у Північній півкулі у вересні — жовтні. Мовою несиноптиків – «пора, коли копають картоплю». ( На Амурі саме це й називають бабиним літом).

Мовою лінгвістів – поки що фразеологічна загадка.

Мовою ж поетів – перший осінній смуток, утаємничені надії на краще, як-от у Володимира Сосюри:

БАБИНЕ ЛІТО

Літо бабине, бабине літо…

                                             Серце чує осінні путі.

   Хтось заплутав зажурені віти

                                             В павутиння нитки золоті

Листя слухає вітру зітхання

                                             І згортає свої прапори.

На покірну красу умирання

    Сонце дивиться смутно згори.

             В’януть, в’януть вуста пурпурові…

                                            Але радість і в осені є!

                                            В золоте павутиння любові

                                            Ти заплутала серце моє.

Звучить пісня «Як ішли літа наші на ярмарок»